Тютюнові фабрики
Зараз спробую
переповісти це своїми словами.
Так, щоби не говорити про нього,
так, щоби не говорити про неї.
Так, щоби говорити про головне.
Головне полягає в тому, що ніхто не може
встояти перед спокусою бути безнадійно закоханим,
безнадійно і нещасливо,
ніхто не може відмовити собі в задоволенні
бути відлученим від любові,
ніби від церкви, в якій нас усіх свого часу
похрестили.
І щоби далі
не говорити про нього,
не говорити про неї,
я буду говорити про те, що
вважається неважливим,
таким, від чого можна відмовитись.
Ми можемо відмовитись
від уміння плакати,
коли нас переповнює радість,
можемо відмовитись
від бажання жити, коли нас переповнює смерть,
ми можемо від цього відмовитись,
але,
доки ми не відмовились,
доти
чоловіки закохуються так,
як кити вистрибують на берег –
без жодного шансу на повернення.
І жінки далі працюють
на тютюнових фабриках,
і сукні їхні не відпираються
від тютюну.
І своїми словами про це
можна сказати, очевидно, так:
хай працюють фабрики,
хай кришиться тютюн,
хай забивається до кишень і складок одягу,
я знаю, що ніхто ні від чого не відмовиться,
я знаю, що ніхто не відмовиться від головного –
викинутись на берег,
викинутись на берег,
викинутись і не шкодувати.
